Автоматична реакція ХОВАЙСЯ/ ПІДЛАШТУЙСЯ

Реакція, яку складно помітити.

Є така автоматична реакція, яка трапляється дуже часто, але ми рідко сприймаємо її саме як реакцію нервової системи, бо вона виглядає «правильно»: ввічливість, гнучкість, готовність підлаштуватися, вміння «не загострювати».

Ми часто хвалимо за це. І рідко питаємо, якою ціною. Саме про неї сьогодні хочу поговорити - про «ХОВАЙСЯ».

«ХОВАЙСЯ» часто плутають з «ЗАВМРИ» або «БІЖИ», але якщо дивитись зсередини системи, логіка тут інша.

Нагадаю кілька тез про автоматичні реакції.

«ЗАВМРИ».
Це момент, коли система не бачить безпечного руху взагалі. Дія зупиняється, контакт обривається, відчуття і емоції ніби вимикаються.

«БІЖИ».
Це спроба зменшити напругу через дистанцію. Менше контакту, менше ризику, більше відтермінування.

«ХОВАЙСЯ».
Це спосіб залишитися в контакті, змінюючи себе, а не ситуацію. У цій реакції людина не втікає і не завмирає, вона залишається поруч, але починає стирати власні межі. Підлаштування стає способом виживання.

Внутрішня формула тут дуже проста і стара: «Якщо я буду зручною/зручним, мене не відштовхнуть». Це добре узгоджується з фройдівським уявленням про роль раннього досвіду.

Саме тому «ХОВАЙСЯ» часто маскується під ввічливість, гнучкість, зрілість або турботу. І саме тому її складно помітити як проблему, бо ззовні все виглядає «нормально».

Ключова різниця від інших реакцій в тому, що тут є контакт і є дія, але ціна цього контакту: поступове стирання себе. Це не слабкість і не маніпуляція, а, скоріш, стратегія, яка колись справді допомогла зберегти зв’язок і безпеку.

Проблеми починаються тоді, коли цей спосіб стає єдиним доступним.

Тому питання не в тому, як навчити людину бути жорсткішою. Питання в тому, де і коли система засвоїла, що контакт можливий лише ціною самозречення.