Автоматична реакція ЗАВМРИ

Коли емоції зникають: мій досвід реакції “ЗАВМРИ”

Кілька років тому я потрапила в автомобільну аварію: залишилась жива, а машину розбила.

Коли мене перестало крутити/перевертати і винесло в кювет, я вийшла з машини абсолютно спокійна. Без паніки. Без сліз. Без емоцій.

Подзвонила чоловіку. Викликала поліцію. Зробила все необхідне - ніби на автопілоті. Емоції повернулися годин через 8–10. Ну, треба сказати, дуже сильні 🤔

З того часу я знаю про себе одну річ: реакція «ЗАВМРИ» мені дуже притаманна.

У гострому стресі в мене можуть повністю «відключатися» емоції. Іноді я здатна діяти, іноді - ні.

Коли я глибше занурилась у нейронауку, багато що стало на свої місця: «ЗАВМРИ» - це не слабкість, і не холодність - це автоматичний режим нервової системи, коли загроза настільки велика, що система обирає зупинку, щоб вижити.

Саме тому я так багато пишу про автоматичні реакції. Не для теорії. А щоб ми могли краще розуміти:
- себе,
- близьких,
- колег і команди.

І діяти відповідно - з урахуванням специфіки притаманних "наперед установлених" реакцій.

Тож сьогодні - про «ЗАВМРИ». Без ярликів. Без моралі. З повною повагою до того, як насправді працює нервова система.